неділя, 13 квітня 2014 р.

Словник термінів з філософії

Абстракция (с лат. отвлечение) — основная операция мышления, предполагающая отвлечение от непосредственно, чувственно воспринимаемого в объекте и выделение в нем существенного и необходимого. На основе абстрагирования происходит образование философских понятий и категорий.
Аксиология (с гр. учение о ценностях) — как особая область вненаучного исследования и своеобразный способ видения мира возникает на рубеже XIX—XX вв. Природа и эволюция ценностей, причины их существования, роль в познании мира — предмет острых дискуссий между философами.
Амбивалентность (с лат.) — двойственность переживания, двойственные чувства, эмоции, вызываемые у .человека какими-либо явлениями: любовь и ненависть, симпатия — антипатия, радость — горе и пр.
Антиномия (с гр; противоречие в законе) — противоречия между рядом положений, каждое из которых имеет законную силу. С точки зрения Канта, выбор субъектом той или иной точки зрения зависит от исходных посылок субъекта, а не от степени истинности положений.
Априорность (с лат. предшествующий) — знание, предшествующее опыту и независимое от него. Априорными, по Канту, являются те понятия, которые не могут быть доказаны или опровергнуты опытом. В XX веке считают, что априорные положения являются исходными постулатами науки, они условны и относительны.
Артефакт (с лат.) — сделанное искусственно. Процесс, предмет, вещь созданная людьми, то, что возникает только под воздействием людей.
Аффект (с лат. душевное волнение, страсть) — определенное эмоциональное состояние, обладающее сильными чувствами и волевыми порывами в ущерб ясности мышления. Считается, что без сильных аффектов не может быть успешного творчества.
272
Архетип (с гр, начало + образ) — прообраз, первичная форма, образец. К.-Г. Юнг определяет этим термином структурные элементы коллективного бессознательного, лежащего в основе психики человека и этносов. Архетип един для всех человеческих культур, но задавлен нормами и эталонами современной культуры.
Аутентичность (с гр.) — подлинность, достоверность, соответствие самому себе.
Антропоцентризм (с гр.) — воззрение, согласно которому человек — это центр Вселенной и высшая цель всего, совершающегося в мире.
Антроподицея (с гр. оправдание человека) — принцип обосновывающий и оправдывающий ответственность человека за свое бытие в мире.
Бессознательное — психическая жизнь, происходящая безучастия сознания. По Фрейду это— id или Оно, К. Т. Юнг считает бессознательное коллективным достоянием, оно формирует основиые мотивы жизнедеятельности, является источником творческой фантазии духа и архетипов культуры.
Бытие — философская категория, обозначающая прежде всего сущёствование, бытие в мире. Различают бытие природы, общества; человека, а также реальное бытие или существование и идеальное бытие или сущность. 3 вида бытия или модусы бытия — возможность, действительность, необходимость. Значение категории бытия утверждают все философские школы; содержание, категории бытия — объект дискуссий.
Витализм (с лат. жизнь) — концепция жизненной силы, имеющейся во всех организмах. Всё проявления жизни зависят от витальности того или иного организма.
Витальность (с лат, жизнь) — жизненная сила, степень жизненности.
Виртуальный (с лат. сила, способность) — могущий создать, способный быть, существовать.
Верификация (с лат. истина + делать) — подтверждение истинности или ложности какого-либо высказывания с помощью логического доказательства или опытным путем. Неопозитивизм считает, что метод верификации разоблачает несостоятель-
273
ность тех высказываний, которые не могут быть подтверждены эмпирически.
Гедонизм (с гр. удовольствие) — направление в этике, считающее удовольствие, наслаждение смыслом бытия человека. Возникло в античности, в XX в. заново обосновывается многими философами.
Герменевтика (с гр.) — истолкование текстов или искусство перевода, объяснения. В XX в. герменевтикой называют учение о понимании, о научном постижении наук о культуре, философская герменевтика определяет превосходство понимания и интерпретации над объяснением.
Гетерогенность (с гр.) — разнородность. Характеристика чего-либо, состоящего из неоднородных элементов, в отличие от гомогенности, предполагающей однородность процесса или явления.
Гносеология (с гр.) — учение о познании. Гносеологический — относящийся к процессу познания.
Гипостазирование (с гр. сущность) — приписывание отвлеченным понятиям самостоятельного существования.
Деконструкция (с лат.) — процесс, обратный конструкции, разборка смысловых конструкций текста с целью выявления его подлинного смысла.
Деонтология (с гр. учение о должном) — раздел этики, рассматривающий проблемы долга и моральных требований в отличие от аксиологии — учении о ценностях. Деонтология исследует проблемы должного поведения людей в соответствии с требованиями социально-исторической практики, культурной традиции.
Дескриптивность (с лат. описание) — изображение с помощью языка содержания переживания, соответственно — дескриптивный (описательный) метод в науке.
Детерминация (с лат. определять) — причинная обусловленность явлений действительности, наличие закономерности в явлениях природы и общества.
Деятельность — человеческая форма активного отношения к окружающему миру, предполагающая целесообразное его изменение и преобразование. В любой форме деятельности есть цель, средство и ре-

зультат. Деятельность всегда опосредована орудиями и знаками.
Дискурс (с лат. рассуждение) — знания, полученные на основе предшествующих суждений, зафиксированные в письмах или устной речи.
Идеография (с гр.) - описательность истории, которая всегда имеет дело с однократным, не повторяющимся явлением, поэтому она описывает, индивидуализирует его, не стремясь найти в явлениях истории логику и закономерность. Термин введен в противовес номотетическому методу, формально-логическому, описывающему повторяющиеся явления природы и принятому всем естествознанием.
Имманентность (с лат.) — пребывающий внутри, внутренне присущий. Имманентность означает то, что всегда остается внутри границ возможного опыта.
Имморализм (с лат.) — отрицание обязательности принципов и предписаний морали. Крайний имморализм стоит на точке зрения аморализма, Т. е. отрицания требований морали и принятых норм поведения в любом обществе.
Индукционизм (с лат. наведение). Метод и принцип познания, основанный на движении от частного, отдельного, единичного ко всеобщему и закономерному. В отличие от дедукции идет от опыта и наблюдения, делает общие выводы по определенному классу исследуемых объектов.
Интравертность (с лат.) — обращенность человека, на свой внутренний мир, его боязнь мира, грубо вмешивающегося в мысли и чувства человека и подчиняющего воздействиям извне (термин: введен К.-Г. Юнгом).
Интерпретация (с лат.) — истолкование, разъяснение смысла и значения чего-либо. Интерпретация предполагает предписывание определенных значений исследуемому объекту или процессу.
Категория (с гр. высказывание) — основные понятия, в которых раскрываются простейшие формы действительности, их главные характеристики. В философии различают каттегории бытия и категории познания, соотношение между ними исследуется в теории познания (гносеологии).

Картезианство (с лат. имени Декарта) — философия приверженцев и продолжателей Декарта. Последовательный рационализм, дуализм тела и души, дедукция и матетические методы в познании составляют особенности этой философской школы.
Код (с фр.) — совокупность знаков (символов) и система определенных правил, с помощью которых представляется, обрабатывается, передается и сохраняется информация. Культурные коды характеризуют разные типы культур.
Коммуникация (с лат.) — совещаться с кем-либо. Центральное понятие в философии экзистенциализма: благодаря коммуникации субъект действительно становится самим собой, обнаруживая себя в другом. Коммуникация как общение может быть контактом, договором, дискуссией, встречей.
Коммулятивность (с лат. сообщение) — способность речи сообщать другому о переживаниях говорящего, в отличие от риторики, где на первый план выходит эстетическая функция речи, т. е. способность доставлять удовольствие своей красивой формой.
Конвергенция (с лат. вместе и сближаться) — сближение различных объектов исследования к одной системе. В социальной философии — поиск одинакового в разных, сообществах и государствах, что позволяет сближать их историю развития.
Конвенция (с дат.) — договор, регулирующий какие-либо отношения, условия, соглашения между познающими субъектами на основе целесообразности.
Контекст (с лат.) — тесная связь, соединение. Законченный кусок текста или устной речи, обеспечивающий понимание и определение смысла входящих в него слов и фраз.
Креативность — способность к творчеству, созданию чего-либо нового. Креативность как свойство личности, как правило, сочетается с высоким интеллектом, творческой индукцией и правильной самооценкой личности.
Легитимность (с лат. законность) — признание или подтверждение законности каких-либо прав и полномочий.

Либидо (с лат. влечение, желание, стремление) — термин из философии психоанализа З. Фрейда, означающий врожденный инстинктивный сексуальный, по преимуществу, позыв, стихийную силу желания. К.-Г. Юнг расширяет понятие либидо до психической энергии вообще.
Ментальность (с лат.) — образ мышления, общая духовная настроенность этноса, социальной группы, индивида. Ментальность обусловлена национальными и социокультурными особенностями, в которых живут народы.
Метафизика (с гр. после природы) — со времен Аристотеля — первофилософия, основная философская наука, которая ищет постоянное и связь всего, что есть в действительности. Позитивизм XIX в. объявил метафизику ложным знанием, но в XX в. возрождается стремление людей к простому, единому и целостному знанию, которое дает метафизика, толкующая связи всего сущего в мире.
Мимесис (с гр. подражание) — стилистический прием; воспроизведение какого-либо образца или подражание каким-то манерам и стилю поведения. Термин введен Аристотелем.
Миракль (с фр.) — средневековое религиозно-назидательное представление в Европе, посвященное "чуду", характерному какому-либо святому или Мадонне.
Чудо (с лат. миракль) — необычное событие, противоречащее естественному ходу вещей и предписываемое вмешательству сверхестественных сил.
Монада (с гр. единица) — термин обозначающий простейший элемент, неделимую часть бытия. Нередко термином монада обозначают духовную природу в противовес материальной частице атому.
Номотетика (с гр.) — законодательное искусство
или способ законодательной деятельности разума в установлении им законов и правил познания преимущественно в естествознании. Процедуры научного мышления с точки зрения номотетического метода подчинены формально-логическим законам.
Объективация (с лат. предмет) — превращение в объект, опредмечивание. Объективировать — превратить что-либо в объект.






Джерела для поглиблення знаннь

1-http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0

2-http://www.day.kiev.ua/uk/news/kultura

3-http://myreferatik.in.ua/load/referat_1_kurs/1/nacionalni_i_svitovi_kulturi_problemi_jikh_spivvidnoshennja/9-1-0-2948

4-http://www.ktilife.org/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=14&Itemid=29

5-http://www.unn.com.ua/uk/news/culture

Освітні програми

1-http://ukrprog.com/
 Освітня программа для підвищення рівня обізнаності у зарубіжній літературі
2-ТОВ “Компанія “Дієз-продукт”З 1997 року займається навчальною літературою, спеціалізація: видання підручників та електронні педагогічні навчальні засоби. Внесена до Державного реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції.
У 2003 році Компанія “Дієз-продукт” першою в Україні створила комплект навчальних матеріалів з історії для 11 класу загальноосвітньої школи, який складався з навчального посібника та компакт-диску.
У 2005 році створено та впроваджено Інформаційно-аналітичну систему “Освіта Києва 2005”.
У 2006 році Компанією “Дієз-продукт” створено принципово новий програмний продукт для автоматизації системи управління освітою –  Програмний комплекс “Універсальна Національна Інноваційна Система “Школа” (UNIS “School”).
3-http://dnepropetrovsk.all.biz/uk/programni-zasoby-dlya-bezperervnoyi-osvity-g2876634
Програмні засоби для безперервної освіти
4-http://www.diez-product.com.ua/
раховуючи зростаючу потребу суспільства в сучасних комп’ютерних програмах для закладів освіти, Компанія “Дієз –Продукт” пропонує ряд  якісно нових програмних рішень, які забезпечують новий рівень обробки інформації:
  • Інформаційна система "UNIS. Електронний журнал"
Аналітично-інформаційна система “Unis School” (БД школи)
Автоматизований розклад уроків "ASC Timetables"
“Дієз-тест”
“Docmanager”
5-http://www.adobe.com/ua/education/higher-ed.htmlПоглиблення знань і підвищення успішності студентів
Реформуйте свій заклад, щоб скористатися усіма перевагами цифрової епохи. У своєму арсеналі Adobe має численні провідні у галузі технології та служби, завдяки яким ви зможете допомогти професорсько-викладацькому складу, студентам та іншим працівникам освіти розробляти цифрові матеріали, що сприятимуть розвитку усього навчального закладу.


Культура Індії

Інді́йська культу́ра

Загальна характеристика специфіки індійської культури

Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.

Музика

Докладніше: Індійська музика
Індійська музика є однією з найдревніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.
Класична індійська музика представлена традиціями карнатак і хіндустані. Вона відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, причому рага розглядається не стільки як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв'язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше запівтон (до 25 ступенів). Багатоманітний народний інструментарій індійців, що охоплює різноманітні духові та струнні інструменти, найвідомішими з яких став сітар.
Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Попри це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. Було відкрито ряд спеціалізованих науково-освітніх установ, зокрема Делійська академія музики, танцю і драми (Санґіт Натак Академі), Національний центр виконавських мистецтв в БомбеїМадраська музична академія. Індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури, її вплив яскраво проявився у творчостіДжона КолтрейнаДжорджа Харрісона та інших музикантів.

Кіно

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найпліднішоюкіностудією у світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Сатьяджит Рай (Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).
Але Кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва. Шагрух Хан (Shahrukh Khan), Амітабг Баччан(Amitabh Bachchan) і Рані Мукхерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторами Болівуду.
Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, в якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «болівудський блокбастер». Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичну сцен і елементи «болівудського вестерну». Хоча в останні роки індійське кіно почало завойовувати й світовий ринок, тому деякі їх твори почали походити на світові взірці цього мистецтва. Підтвердженням тому стали численні премії та призи в різних номінаціях на світових кіно-форумах.

Визначні місця

Культура Німеччини

Мистецтво Німеччини

Раннє середньовіччя[ред. • ред. код]


Кафедральний собор, Бамберг, вівтарна частина
В добу раннього середньовіччя на нинішніх землях Німеччини склалися племенні об'єднання швабів (алеманів), франків, баварів, тюрінгів, саксів, гессів тощо. Теріторії, де вони мешкали і отримали пізніше назви Швабія, Баварія, Тюрінгія, Гессен тощо. Ці назви утримались і за феодальними князівствами, і в сучасних назвах федеральних земель Німеччини. Землі під військовим тиском франків поєднали у єдину державу Каролінгів, яка розвалилася у 843 р. Науковці лише з цього періоду ведуть відлік саме німецького мистецтва в межах Східно-франкського королівства.
В каролінгську добу ( 687-911 роки ) склалися феодальні відносини, запроваджено християнство, місцева культура отримала впливи візантійської культури. З 962 рокуСхідно-франкське королівство отримало назву Німецька імперія, а пізніше відому як Священа Римська імперія германської нації.

Романська доба


Катедральний собор, м. Наумбург
Панівні позиції в мистецтві німецьких земель цієї доби посіла архітектура та ремесла, пов'язані з нею - створення вітражів, меблів, німецьке килимарствоювелірство.
Мистецтво романської доби на німецьких землях датують 10-13 століттям. Консервативні місцеві традиції утримували романські форми довше, ніж в сусідніх державах. Тому доба готики прийшла з запізненням і мала небагато чистих зразків на відміну від Франції. Частка архітектурних споруд романської доби, навпаки, мала за зразки архітектурні будівлі Візантії ( імператорський палац і каплиця в місті Ахен )

Німецька готика

Німецька готика складалася під впливом готики Франції, але мала регіональні особливості. Недобудовані романські споруди добудовують в новому стилі або додають до них лише готичні деталі та елементи, не змінюючи конструктивну базу споруд. Виникає ціла низка споруд романсько-готичних, перехідного стилю, не позбавлених виразності, монументальності і досить відмінних від готичних споруд ФранціїІспаніїБританії. Серед значущих споруд цього періоду -
  • Міхаельскірхе, 11 ст., Гільдесгайм, Нижня Саксонія
  • каплиця Санкт-Бартоломеус, 1017 р., Падерборн, Північний Рен-Вестфалія
  • собор Санкт-Кіліан, 1042-1188рр, Вюрцбург, Баварія
  • собор Санкт-Петер-унд-Георг, 1186-1237 рр, Бамберг, Баварія
Meyers b9 s0945b.jpg

Анонім з Гілдесгейма, «Сон Єссея», батька царя Давида, до 1250 р. Живопис на дубових дошках, ц-ва Архангела Михайла. Гілдесгейм
Поступово німецка готика набуває міці, індивідуальності і з'являються як запозичені з Франції зразки, так і оригінальні, місцеві. Серед перших будівель, що мали суто готичні риси, стала церква Богоматері в місті Трір. Вона центрична за планом, в основу якого покладено рівноконечний хрест. Видовжена лише вівтарна частина. Родзинкою церкви були дві каплиці в кожному куті хреста. Подібного розташування капличок не знала навіть класична країна готики - Франція. Винахід невідомого німецького майстра став шедевром креслення архітектора.
Готичні споруди Німеччини мають особливості : архітектори не розробляють і не прикрашають західний фасад, як у Франції, веж часто не дві, а одна висока або чотири, вхід до собору з бічного фасаду, а сама архітектура зберігає суворий, геометричний, майже фортечний характер.

Винятком став Кельнський собор, що нагадує французькі взірці. Спорудження Кельнського собору почалось 1248 року і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, – більш ніж 600 років. Його проект створив архітектор Герард фон Ріла, ( або Майстер Ґерхард ). В молоді роки, перебуваючи ще в стані підмайстра, він мандрував містами Франції, де бачив на власні очі сторення величних соборів в містах Бове, Ам'єн тошо. Маючи відповідну кваліфікацію, брав участь в будівництві і набирався досвіду. Повернувся в Кельн, де отримав замову на створення небаченогодосі міського собору, де мали зберігати реліквії трьох волхвів (або Трьох Царів). Вважають, що архітектор два роки працював над створенням плану небаченого за розмірами і висотою собора. Він мав п'ять нав, сім каплиць ( за числом трьох Царів і чотирьох євангелістів). Надзвичайно ретельно архітектор розробив і підмурки собору, економно використавши залишки ще романського храму і брили давньоримських споруд. За життя Герард фон Ріла встигне побачити готові каплиці, хор і будівлю собору без веж. Він помер, коли виповнилося більше шестидесяти (точної дати народження - не знайдено). Собор стояв недобудованим до середини 19 ст. За його добудову взялася протестантська Пруссія, що фінансувала проект, як ознаку національного воз'єднання і яка ініціювала збори коштів. До будівництва залучили талановитого архітектора і інженера, ним був Ернст Фрідріх Цвирнер. Сміливий Цвирнер керувався проектними рішеннями Герарда фон Ріла, але використовував і сучасні матеріали. Так, він відмовився від використання дерева в побудові конструкцій даху і замінив йогозалізом, чим викликав шквал звинувачень. Переконання правоти Цвирнера прийшло несподівано. Погорів дерев'яний дах собору в Франкфурті - і критики замовкли. Талановитий Цвирнер отримав право добудовувати собор без значних перешкод. Кельнський собор - завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м у висоту.

Цікавий також живопис цього періоду. Одним з представників німецької пізньої готики є анонімний Майстер райського садочка.

Пересічна забудова

Середньовічна міська забудова формується на місцях давньоримських військових поселень ( ТрірКельнАугсбургМайнц ), навколо фортець та на шляхах відбитих у слов'ян земель ( Росток, міста в Пруссії, на землях Польщі ). Розпланування міст - хаотичне, нерегулярне, гуртувалося навколо міських центрів - ринкової площі,монастиря, фортеці. Камінь іде лише на унікальні споруди (церкви, фортеці). В північних місцях та на узбережжі Балтики без покладів дикого каменю виникає так звана готика з цегли ( Любек, Штральзунд, Данциг, споруди в місті Кенігсберг ).
Пересічна архітектура використовує дешеві матеріали ( дерево, солому ). Виникає дешева фахверкова забудова з дерев'яним каркасом та дешевим заповненням з суміші глини, соломи тощо.
Фахверк набув надзвичайного поширення і зберіг свої позиції донині. Він - характерна риса забудови багатьох старовинних німецьких міст та селищ.

Декоративне мистецтво середньовіччя[ред. • ред. код]

Образотворчі мистецтва 15 століття


Подїї склалися досить невдало для висвітлення історії образотворчих мистецтв ранніх періодів німецьких князівсть в 15 ст. В часи праці багатьох митців 15 ст. ніхто не попіклувався про збереження життєписів навіть відомих майстрів. Винятком став хіба що Альбрехт Дюрер, більша частина творчості якого припала, однак, на вищий етап розвитку німецького відродження.
Лише на зламі 16-17 ст. до створення життєписів нідерландських і німецьких майстрів ранніх періодів звернувся історіограф Карел ван Мандер. І зіткнувся з проблемою майже повної втрати свідоцтв про життєві події нізки німецьких майстрів, а часто і повною втрати їх творчого доробку. За наступні 400 років досліджень стан справ змінився на краще досить мало. Лише розшуки в архівах дозволили дізнатись хоть щось про працю Стефана Лохнера, пов'язаного з містом Кельн[1]. Частка німецьких земель відійшла до сучасної Швейцарії, де працював Конрад Віц (працював в Женеві і Базелі ), але відомостей про нього мало. До 1960-х років була відома лише одна картина німецького майстра Лукаса Мозера (Тіфенбронський вівтар із сценами життя Марії Магдалини)[2]. Про низку майстрів не збережено ні достовірних фактів життя, ні справжніх імен. Серед них —

Відродження[ред. • ред. код]


Вільм Дедек, Мадонна з немовлям, бл. 1500. Любек.

Ганс Вішер. «Христос і жінки з Хананеї», Нюрнберг, 1543 .
Розвиток мистецтва Відродження в Німеччині проходив під впливом ідей Реформації. За часом це був досить короткий період від середини 15 століття до 1520-х рр. Селянська війна, жорстоке придушення селянських заврушень, релігійний розкол і відокремлення декількох земель від католицизму обірвали розвиток відродження. Кордон 1530 року пережили лише поодинакі майстри, серед яких АльтдорферГанс Гольбейн Молодший в Англії та Лукас Кранах Старший, що провів останні роки життя у засланні разом зі своїм вельможним покровителем.
Воно формувалося в жорстокій релігійній боротьбі, яка сповнила його драматизмом, особистими трагедіями та емоційними стресами. Яскравого втілення в німецькому мистецтві набули теми смерті, Страшного суду, кінця світу. Майже всі німецькі художники пройшли через школу гравюри, що наклало на їхній живопис відбиток жорсткості, безрадісності й гротеску.
Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471—1528) — видатний живописець, гравер, вчений. У його живописних полотнах проявляється справжня велич епохи Відродження. У цей період створено відомі автопортрети Альбрехта Дюрера — "Автопортрет з пейзажем "(1498), «Автопортрет в образі Христа» (1500)та ін.
Однак справжній успіх митцеві принесли гравюри. У гравюрах Дюрера міфологічні сюжети переплітаються з мотивами середньовічних фантазій і сатири. Найвідоміша серія гравюр на теми Апокаліпсесу (1498). В останні роки життя Альбрехт Дюрер створив декілька чудових портретів. Серед них — " Портрет імператора Максиміліана " (1519). Він також продовжував писати картини на релігійну тематику. Одним з останніх полотен митця став диптих «Чотири апостоли» (1526), на якому зображено Іоанна, Петра, Павла та євангеліста Марка.

Бернт Нотке, Талліннський варіант, «Танок Смерті»

Утаємничений Грюневальд[ред. • ред. код]


Худ.Грюневальд, Св. Себастьян
Ще в 19 столітті було віднайдено декілька релігійних композицій надзвичайної мистецької вартості в провінційних німецьких церквах. Талановиті твори ніяк не належали Дюреру, майстру досить шанованому та вивченому. Поряд з новонайденими творами навіть картини обдарованого Дюрера сприймалися менш сміливими і в композиції, і в колориті, і в накалі несамовитих почуттів. В життєписах Йоахима Зандрарта , який не був сучасником художника, знайшли неточні свідоцтва про майстра Матіаса Грюневальда. Праця дослідників впродовж декількох десятиліть мало що прояснила, але вдалося віднайти декілька нових творів художника велетенської обдарованості, інженера і фортифікатора. Він був єдиним значущим майстром серед німців, що не займався гравюрою. Але поодинокі малюнки Грюневальда вимірюють на вагу золота. Відтворення його біографії ще попереду.

Головні майстри німецького ренесансу[ред. • ред. код]

Німецька гравюра доби відродження


Гравер Д. Гопфер, «Двобій прапороносця з ландскнехтами»

Ще напередодні доби відродження німецькі ремісники стали у авангарді книгодрукування та запровадження мистецтва гравюри. Цьому сприяло широке використання паперових млинів та наявність нового, дешевого матеріалу для гравюр та книг - паперу.
Панівні позиції в мистецтві відродження німецьких земель посіли живопис та гравюра, до того ж гравюра в творчості деяких німецьких майстрів головувала. Німецька архітектура 15-16 ст. значно поступалася зразкам Італії і мала провінційний, вторинний характер. Вона наче накопичувала сили для майбутньої доби бароко, що розквітне в німецьких князівствах.
На значну популярність німецької гравюри вплинуло декілька факторів -
  • звернення до неї провідних майстрів
  • великі наклади ( створення якої завгодно кількості відбитків )
  • демократичний характер гравюри на відміну від унікального, аристократичного характеру живопису
  • відгук гравюри на актуальні тогочасні події,
  • широка тематика - від релігійних композицій до зображень селян, вояків, повій
  • популяризація тогочасних володавів думок ( портрети Лютера, Меланхтона тощо)
  • доступність та дешевизна відбитків.

Лихоліття 17 століття


Йоахим Зандрарт
  • 17 століття принесло німцьким землям справжнє спустошення. Більшість військових дій Тридцятилітньої війни відбувалася саме на територіях німецьких князівств, що зазнали економічної та духовної кризи. За підрахунками науковців, землі Німеччини втратили 33 - 35 % населення. В католицьких князівствах Німеччини папа римський пішов на безпідставні заходи і дозволив на десять років брати шлюб водночас з двома жінками німецьким чоловікам.
Німецькі землі зазнали руйнацій, знелюднення, епідемій, убивства ремісників, зникнення мистецьких національних традицій. Найвідоміші художники цього періоду емігрують і десятиліттями працюють в ІталіїГолландії тощо. Адам ЕльсгаймерЙоган Лісс - жили і працювали в Італії до смерті. Йоахим Зандрарт роками працював в Італії та Голландії і повернувся на батьківщину лише в останні роки життя. Живопис німецьких майстрів втратив національне забарвлення і схожий на взірці другорядних барокових митців Венеції, Риму, голландських мистецьких центрів. На півночі Німеччини роками працює скульптор з Антверпену - Томас Квеллінус , представник інтернаціонального європейського бароко. Надовго втрачені позиції в скульптурі в Пруссії частково реабілітував Андреас Шлютер.

Німецькі глеки з бородачами

Докладніше: Глеки з бородачами

Георг Флегель. «Натюрморт з оселедцем і глеком з бородачем», 1631 рік. Поморський державний музей, Графйсвальд.
Культурним феноменом стануть і керамічні глеки і кухлі з бородачами, що походять з рейнської області. Було відомо декілька керамічних центрів, котрі були розташовані поблизу міста Кельн і, згодом, в самому місті, котрі виробляли популярні горщики і кухлі. Зазвичай глеки мали маску бородатого чоловіка на горлі, більш-менш реалістично відтворену. Чому саме він, невідомо, як невідоме і походження цього символу. Бородач поданий як маска без тулуба, часто в оточенні з рослинним візерунком. В коротку добу німецького відродження було виготовлено декілька глеків з бородачем і його тулубом до колін в тогочасному одязі, з подробицями і реалістичними деталями. Капелюх персонажа виконували з металу і той слугував кришкою вузької горловини. Вважають, що ці фігурні глеки слугували для утримання пива або збереження вина. Відомо, що подібні глеки з бородачем десятиліттями слугували в сільських районах Німеччини, їх брали в поле. Рештки розбитих глеків з бородачами знайдені на розкопках в різних містах Німеччини, в Британії, Голандії тощо. Ознакою місцевого, німецького колориту стали глеки з бородачами в натюрмортах німецького художника Георга Флегеля ( 1566—1638).
В 19 столітті глеки з бородачами стають предметами колекціонування. Саме з приватних колекцій надійшли відомі зразки глеків з бородачами, котрі зберігає і експонує Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Традиція виготовлення фігурних глеків з бородачами підтримана і в 20 столітті. Вони стануть темою незвичних німецьких фонтанів. Найбільший за розмірами глек із бородачем встановлений в місті Фрехен. Його висота дорівнює 2 метри 40 сантиметрів.

Келихи з наутілусом і не тільки


Келих з двох мушлей мідій та кентавром, невідомий з Нюрнберга 16 ст., Гос. Ермітаж,Санкт-Петербург.

Келих з морським конем, майстерні Німеччини. Державний музей мистецтв Лос-Анжелеса, Каліфорнія

Глек, золото і дві мушлі наутілуса, майстерні Амстердама.Москва, Збройна палата.
Вельможі-голландці, датчани, шведи, французи і італійці - шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відомо з добисередньовіччя. Попри золота, якого не було багато, швидко почали використовувати срібло чи коштовні камні, мінерали і екзотичні речі, перш за все коралі. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця страусів - і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, що завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні 17 століття міст Німеччини - Гамбург,НюрнбергАугсбург. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти і мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх мили від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот, знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих у справжній шедевр ювелірства. Келих на картині Віллема Калфа « Келих Наутілус та китайська порцеляна » прикрашають фігурка бога морів Нептуна та кит, що поглинає Іону.
Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарілі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці - ароматниці. Датський королівський двір 1628 року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли вітрильниками в порт Московії Архангельськ, де його за золото придбали для царського двору.
Навіть в самому Гамбурзі залишилось не так багато подібних виробів доби бароко. В 18 столітті в скрутну годину урядовий сенат Гамбурга наказав переплавити срібні вироби заради карбування срібних монет. Збереглися лише речі, що перейшли в інші країни як дипломатичні дарунки.
В 20 столітті - келихи стануть надбанням державних скарбниць і великих музеїв в містах Флоренція ( Музей срібла ), Нью-Йорк ( Музей мистецтва Метрополітен), Санкт-Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анжелес, Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг тощо.

Майстри німецької дереворізьби


18 століття

Серед митців початку 18 століття особливе місце посів скульптор Йозеф Стаммель (1695-1765), представник пізнього маньєризму.
Почесні позиції в мистецтві Європи займатиме німецка музика, для якої надзвичано багато корисного зроблять -

Цвінґер, двір з фонтанами
Нарешті панівні позиції в мистецтві повернула собі і німецка архітектура та архітектори -

Бароко[ред. • ред. код]


Вільгельмсхьоге, Кассель
Стиль бароко в Нічеччині був запроваджений князями та курфюрстами, тільки останні мали право обирати імператора. Тому німецьке бароко зосереджене в князівських резиденціях і йшло шляхом запозичень з Австрії та з Італії. Панівні позиції зайняла знову архітектура і частково -скульптура. Розгорнулося будівництво князівських резиденцій в нових формах, частка яких наслідувала французький Версаль як взірець, але з власним розплануванням. Серед найкращих ансамблів бароко Німеччини -
  • Вільгельмсхьоге, Кассель, частково перебудований
  • Херренхаузен, поблизу Ганновера
  • Німфенбург, поблизу Мюнхена
  • Фейтсхьохейм, поблизу Вюрцбурга
  • Гроссер - гартен, Дрезден та декілька кумедних, дрібних за розмірами «малих Версалей» в дрібних князівствах на кшталт Ангальт-Цербсту чи Кьотену. За допомогою досить дешевих будівельних матеріалів намагалися створити враження добробуту та розкоші. Звертаються до рідкісних або незвичних матеріалів - мушлі з тропічних морів, бурштин, лакові панно з Китаю. Саме в цю добу в Пруссії створено головні панелі уславленої Янтарної кімнати. З Саксонії починається і власна історія західноєвропейської порцеляни, майстрам та науковцям якої вдалося створити аналог порцеляни Китаю (Мейсенська мануфактура).
Запрошені з Італії майстри, що працюють в південних князівствах, змагаються в створенні чудернацьких, примхливих планів споруд та декору, що були винятками навіть в самій Італії. Але все це підготувало підґрунтя для розвитку німецького рококо, серед найкращих взірців якого - павільйони Цвінґера в Саксонії та ансамбль і палац Сансусі в Пруссії.